МІФ ПРО ЦЕРКОВНУ КАНОНІЧНУ БЛАГОДАТЬ

Кожна країна, котра прагне розквіту, в першу чергу повинна прагнути незалежності, суверенітету не тільки своєї державності, а й церковності. Для багатьох сьогоднішніх християн, котрі не «посвячені» в церковно-державне закулісне життя, шукання незалежності Церкви видається досить-таки блюзнірським, адже всі знають, що Церква, як Тіло Христове, не може від когось, чи від чогось залежати. Але реалії церковної історії показують зовсім інше.

Вже Старозавітна Церква була залежною від ізраїльських царів, котрих обрала ця спільнота, не витримавши над собою влади-служіння Бога. Цей устрій переходить і до християнської Церкви, де закони державні і церковні переплетені настільки міцно, що деколи навіть стає важко розрізнити, хто керує Церквою і хто керує державою: цар чи первосвященик.

Ця унія – союз влад та політики – привела до того, що Патріархати: 1-й Рим, 2-й Рим – Константинополь та 3-й Рим – Москва дістали змогу через церковний інститут впливати на політику сусідніх держав, на території яких вони знаходяться, реалізовуючи тут свої плани. З цього часу старе гасло: «Розділяй і владарюй» не втрачає своєї актуальності і по сьогоднішній день. Для нагнітання церковної істерії та релігійного психозу використовуються різноманітні методи: залякування, погрози, інтриги, міфотворчість й т.д.. До цього списку належить і канонічне мракобісся, яке в часи намагання вирватися з смертельних обіймів цих трьох спрутів, завжди, мов той смердючий гнійник, проривалося й заповнювало уми біляцерковного народу заразою невігластва. Сьогодні знову з людських вуст не сходить слово «канон»: яка церква канонічна, а яка ні; яке духовенство канонічне, а яке ні; чи неканонічні Таїнства дають благодать; а чи знайдуть душі померлих спокій, якщо люди поховані неканонічним священиком й т.д.. Доходить до того, що канонічні й неканонічні починають мірятися силою, вирують страсті, ламаються списи в словесних баталіях, руйнуються сім’ї, брат не розмовляє з братом, діти відвертаються від батьків, батьки, вставши недільного дня з сімейного ложа, йдуть на богослужіння в різні храми – канонічні й неканонічні. Церковне безумство досягло своєї цілі – роз’єднало сім’ю, громаду, народ, Церкву і посіяло чвари.

Канон… Сьогодні це слово стало символом розбрату, нерозуміння, ненависті. То що ж таке «канон»? Чи не забули ми саму суть цього слова? А може ми просто підмінили поняття? Може людський канон закрив перед нашими очима Канон Божий і ми лишень намагаємось цим каноном, мов фіговим листком, прикрити свою духовну наготу, християнське невігластво та сердечну порожнечу? Тай чи взагалі сьогодні існує дійсно канонічна Церква, котра б у всій строгості виконувала всі вимоги Канонічного права? І чи дійсно сьогодні є такий Канон, який би не розділяв, а об’єднував?

Існує таке поняття, як «страйк по-італійськи». Його суть в тому, що персонал підприємства, аби заставити керівництво задовольнити свої вимоги, не припиняє роботу, а навпаки -починає чітко виконувати всі інструкції, які діють на цьому підприємстві, що в свою чергу приводить до повного паралічу виробництва. Таку ж саму аналогію можна застосувати й до Канонічного права. Якщо Церква, заявляючи про свою канонічність, буде діяти строго за своїми канонами, вона як релігійна структура миттєво розпадеться. Тому канонічної Церкви в точному розумінні цього слова сьогодні просто не існує і всі заяви про якусь канонічність – не більше ніж всесвітня брехня.

Давайте відкриємо Канонічне право й спробуємо його застосувати до сьогоднішнього церковного життя. «Єпископ, пресвітер чи диякон нехай не беруть на себе світських турбот. В іншому випадку нехай будуть позбавлені священного сану» (Правила Святих Апостолів. Канон 6). Це правило з’явилося кілька століть після апостольського періоду й не відповідає новозавітному вченню, але коли його застосувати до церковного кліру, котрий зайнятий турботами по своєму благоустрою й нехтує церковним життям, то весь клір – від Патріарха до диякона – повинен бути позбавлений священного сану.

«Всіх вірних, що до церкви входять та слухають Писання, але на молитві та святому Причасті до кінця не бувають, як таких, котрі призводять до церковних безчинств, належить відлучати від церковного спілкування» (Там же. Канон 9). Якщо відлучити тих, хто виходить з храму після «Отче наш», або відразу після Причастя, то в храмі залишиться лишень священик та ікони святих, котрі придумали ці канони. Крім того є й інший канон соборів: Сардійського, Трульського та Антіохійського – «Хто будучи на Літургії три недільні дні підряд не причастився, того відлучати», – так розтлумачили Зонара та Вальсамон. Древня Церква не знала Літургії, на якій всі вірні не приступали б до Чаші. Та коли «ввели» сповідь, народ почав причащатися кілька разів на рік. Уявімо собі, що канонічна паства з трьохсот душ вирішила причащатися за кожним богослужінням. Священик проводить сповідь, яка навіть у формальному вигляді займе 5 хвилин на кожну людину. Щоб висповідати 300 чоловік, потрібно затратити майже добу. Через три тижні таких канонічних екзекуцій священик разом з народом потраплять до психлікарні.

«Хто після святого Хрещення був двічі у шлюбі, або мав наложницю, той не може бути ні єпископом, ні пресвітером, ні дияконом, і взагалі належати до священничого чину» (Канон 17). Сьогодні в клірі є люди, які по кілька разів були в шлюбі і мали не одну наложницю. А ознайомившись з історією Церкви, ми побачимо, що для багатьох це навіть було правилом. То коли б позбавити цих людей сану, Церква просто спорожніє.

«Єпископ, чи пресвітер, чи диякон, у блудодіянні, чи порушенні клятви, чи в крадіжці звинувачений, нехай буде позбавлений священничого сану.» (Канон 25). То хто сьогодні позбавляє сану тих, хто блудить і «бере» церковну касу?

«Наказуємо єпископа, чи пресвітера, чи диякона, який б’є вірних, що грішать, або невірних, що образили їх, і через це хоче їх залякати, позбавляти священничого сану. Бо Господь зовсім не учив нас цього. Навпаки, «Коли Його лихословили, Він не лихословив взаємно; страждаючи, не погрожував, а передавав те Судді Праведному» (1Пет.2.23).» (Там же. Канон 27). І хто позбавив сану священика, котрий все життя проклинає й кидається з хрестом на людей?

«Якщо хтось – єпископ, чи пресвітер, чи диякон, за гроші це достоїнство отримає; нехай буде позбавлений сану – і він, і той хто поставив його, і від спілкування церковного повністю нехай відлучаться, як Симон Волхв був відлучений Петром» (Канон 29). Коли б позбавляли сану тих, хто його дістав, або дав за гроші, то в Церкві були б «раховані» люди.

«Єпископ, або пресвітер, або диякон що має пристрасть до ігор чи пияцтва, або нехай припинить, або нехай буде позбавлений сану» (Канон 42); «Іподиякон, або читець, або співець, що подібне чинить, або нехай припинить, або нехай буде відлучений. Так само і мирянин» (Канон 43). Чи багато шанувальників «зеленого змія» та любителів азартних ігор відлучено тими, хто так «свято» дотримується канонічності?

«Правило святих і богоносних отців наших нехай буде дотримуване і в цьому: щоб у пресвітера раніше тридцяти років не рукопокладати, якщо б людина і дуже достойною була, але відкладати до визначених років. Бо Господь Ісус Христос у тридцять років хрестився і почав учити. Подібно і диякон раніше двадцяти п’яти років, і диякониса раніше сорока років нехай не поставляється» (П’ято-Шостий Вселенський Трульський Собор. Канон 14). Одного цього канону достатньо, аби повністю паралізувати церковне життя. «Якщо ж хтось, в який би то не було священний ступінь поставлений буде раніше визначених років, нехай буде виключений» (Там же. Канон 15). І так, якщо бути послідовним і до кінця канонічним, то в канонічній Церкві потрібно позбавити сану всіх єпископів. Добавимо, що Канон 2-й цього ж Собору забороняє вносити будь-які зміни у вищезгадані канони.

У приведених прикладах можна побачити весь абсурд Канонічного права. Сьогодні питання стоїть таким чином: або переглянути Канонічне право, або припинити штучний поділ народу Божого на канонічних і неканонічних, оскільки ні одна конфесія не притримується канонів. Це неможливо зробити фізично. Намагання втілити людські канони в житті старозавітної Церкви привели до розп’яття Христа. Сьогодні це веде до появи Антихриста і повного знищення Церкви.

Ще один міф представників «канонічної» Церкви про те, що канони дають благодать Святого Духа, й таким чином «неканонічна» Церква нібито являється «безблагодатною». Ми знову бачимо хитру суміш людського й Божественного, святого й не святого. Канон – це збірка церковних правил, які регламентують деякі сфери церковного життя. Не більше! Канони не можуть давати чи віднімати благодать, оскільки благодать Божа – це прерогатива Святого Духа, Котрий «дихає де хоче» (Ін.3.8), а не згідно з приписами церковних правил. Божа благодать дається по вірі, як дар Божий, і вона не від людей, навіть і духовно найдосконаліших: «Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то дар Божий» (Еф.2.8); «Повідомляємо ж вас, браття, про Божу благодать, що дана Церквам» (2Кор.8.1). Таким чином не Церкви канонічні, чи неканонічні дають благодать, а Господь. По вірі, а не по канонах! «Дивіться, щоб хто не зостався без Божої благодаті, щоб не виріс який гіркий корінь і не наробив непокою, і щоб багато-хто не опоганились тим. Щоб не був хто блудник чи безбожник, немов той Ісав, що своє первородство віддав за поживу саму» (Єв.12.^-16).

Господь знає, що в серці людини. Він «противиться гордим, а смиренним дає благодать» (Як.4.6). Ось Канон, ось правило, згідно якому розподіляється Божа благодать. Відчуття особистої гріховності, глибоке покаяння як переміна життя, надія на Бога – ось дійсна канонічність. Щирий порив до Господа, пошук Бога в собі, розкриття серця перед Небом в жертовній любові -ось істинна благодатність. Тиха молитва серця, смирення духа, внутрішнє просвітлення та богопізнання -ось правдиві ознаки живого християнства. Коли така віра присутня в Церкві, коли в ній царює смирення, братолюбність й любов – то така Церква не може бути поза благодаттю Духа Святого, оскільки «благодать зо всіма,котрі незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь» (Еф.6.24).

Віктор САВАРИН, м.Турка.

http://turka-ua.net/publ/1-1-0-892?fbclid=IwAR1Eoqu-7438C1G6WqQkU1UJOmq0XyqCzrd4tYBOPnf7N8PPt5K6yKw1rEc#.W8dtXNczaUl

Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *