Микола Лило, головний спеціаліст з питань реалізації проектів місцевого розвитку Турківської районної ради, став займатися проектами ще десять років тому – з 2008-го. Тоді на Турківщині почали створювати громадські організації – агенції місцевого розвитку. Майже у всіх великих селах нашого району їх створили. Були обрані голови громадських організацій, у банківських установах   агенції відкрили свої рахунки. Слід сказати, що в окремих населених пунктах агенції місцевого розвитку добре організовують свою роботу й зараз, а десь їхні керівники свої печатки повідносили у сільські ради, заявивши, що не мають бажання працювати. Але як би там не було, на сьогоднішній день участь у проектах – це чи не єдина можливість громади зробити щось корисне для себе.

І про це наша розмова з координатором усіх цих добрих справ Миколою Лилом (на фото).

– Миколо Миколайовичу, чому у Вас визріла думка займатися проектами?

– Особисто моїм вчителем був колишній голова Старосамбірської районної ради, нині покійний, Володимир Горбовий, який прагнув чогось нового, жив для людей. Приїжджаючи часто в Старий Самбір на семінари, я почерпнув на них дуже багато потрібного для себе. І все думав, коли ж ми на Турківщині зможемо щось подібне зробити? А коли став займатися проектами, зрозумів, що це робота не з легких.   Тут потрібно мати зв’язки, завжди вільний час, аби їздити на конференції, тренінги, семінари. Проте це варте того, щоби втілити в життя той чи інший проект.

– Чи були за цей час проекти, якими ви залишилися задоволені?

– На сьогодні реалізовано вже більше 40 проектів. Дуже гарний проект вийшов по с. Сянки – капітальний ремонт місцевого Народного дому. Тут практично з руїни зробили прекрасну будівлю. Напевно, це один з найкращих проектів. Там би ще здалося написати проект на будівництво відмостки, на облагородження подвір’я, і цей Народний дім виглядав би ще кращим. Ну, це сянківська громада вже нехай вирішує сама, чи потрібно їй таке, чи ні. Дуже успішно реалізований був проект у Закіпцях. По правді, трохи було страшнувато братися за цей Народний дім, адже будівля культустанови була в жахливому стані. Треба відмітити, що в цьому приміщенні знаходиться ще й фельдшерсько-акушерський пункт. Тож проект робили тільки на ремонт Народного дому, і виглядало би трохи не по-людськи, коли б зробили три кімнати, а четверту залишили. Тож одного разу там побував депутат Львівської обласної ради Михайло Дзюдзь й пообіцяв за власні кошти відремонтувати оцю четверту кімнату, де знаходиться ФАП. Свого слова Михайло Семенович дотримав. І тепер усі бачать, в якому чудовому стані цей будинок. До речі, в плачевному стані знаходиться й Народний дім в Жукотині, аж соромно дивитися на нього. Тим більше, що у цьому селі народився такий видатний громадський діяч як Омелян Бачинський. Щоправда, ми вже писали проект на поточний рік відносно НД с. Жукотин, але він, на жаль, не пройшов у конкурсі мікропроектів, у зв’язку з малим фінансовим внеском громади. Якщо чесно, то там цю стару будівлю треба зносити, і все починати по-новому.

Є в нас втілено чудовий проект Європейського Союзу та програми розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду – ІІІ» по с. Вовче, якому немає аналогів навіть в області. Там лікарську амбулаторію опалюють встановленим тут тепловим насосом «повітря-вода» – без дров, і без вугілля, тільки електрикою. Таке опалення є лише в дитячому садку в Раві-Руській, а також в лікарській амбулаторії с. Ралівка.

Щодо втілення проекту по с. Завадівка, по заміні вікон у Завадівському НВК, то тут слід належне віддати громадській організації «Агенція місцевого розвитку с. Завадівка». Ми цю агенцію відкрили давно, ще в 2015 році, – з метою участі в проекті ООН і Європейського Союзу «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду». Проте тоді щось із цим проектом не вийшло. Але люди не стали сидіти склавши руки, а разом з ініціатором Олегом Павликом,   подали клопотання про включення їхньої громади в програму Львівської обласної ради «Спортивний майданчик». До проекту долучилися сільська, районна й обласна ради. І думаю, що до кінця року   тут відкриють прекрасний сучасний спортивний майданчик, з освітленням, який мав би бути в кожному великому населеному пункті.

– Яких змін зазнав обласний конкурс проектів   місцевого розвитку?

– Нещодавно відбулася чергова сесія Львівської обласної ради, на якій внесли зміни до обласного конкурсу проектів місцевого розвитку. На жаль, деякі зміни є, і для нас одна з них виявилася невтішною. Якщо, наприклад,   візьмемо проект на реконструкцію вуличного освітлення на суму 300 тис. грн., то тепер, щоб такий проект подати на конкурс, щоб його взагалі зареєстрували, внесок громади, тобто жителів даної вулиці, має скласти 30 тис. гривень, а досі вистачало й п’яти відсотків. Зібрати таку суму з жителів вулиці сьогодні не дуже просто. Тому хочу сказати, що жителям Зарічної м. Турка ще повезло. Тут потрібно подякувати нашим обласним депутатам, бо вони долучилися до проекту. Ініціативна група переробила проектно- кошторисну документацію і думаю, що за місяць на цій вулиці буде освітлення. Що стосується добрих змін, то структурним підрозділам державних установ та закладам охорони здоров’я дозволили подавати заявки на конкурс. Гірським районам, з метою підтримки дотаційних територій, підвищили шкалу оцінювання проекту, що дозволить проекту з незначними фінансовими можливостями отримати додатковий бал та конкурувати з багатшими районами.

Тому дуже хотілося б, аби в кожному селі була така ініціативна група, яка би щось хотіла організувати для нього, його жителів. Щоби люди врешті-решт зрозуміли, що ніхто з Києва чи Львова не буде переживати за те, чому у їхньому селі немає освітлення, занедбаний цвинтар, чи аварійний Народний дім. Треба самим захотіти це зробити і, повірте,   вашу ініціативу підтримають. А коли приїжджаєш в той чи інший населений пункт, кажеш, що ось це можна зробити, чи ось це, а люди послухають, підтримають твої наміри, а   далі зроблять вигляд, що це їх не стосується, то, ясна річ, що там не буде нічого.

– Миколо Миколайовичу, на що можна писати проекти?

– Та на будь що, були б лиш бажання і фінансова підтримка людей.

Я гадаю, що у нас непочатий край роботи із цвинтарями. На такий проект не так важко зібрати гроші, бо кожне село має свій цвинтар, який належить церковній громаді. І кожна громада в змозі зібрати 30-40 тис. гривень внеску для втілення проекту. Можна написати проект на облаштування цвинтаря, його обгородження чи на закупівлю кількох мотокос, щоби скошувати траву. До речі, у Старому Самборі багато таких проектів втілено в життя. Дуже популярні проекти у наших сусідів – це проекти на реконструкцію чи будівництво вуличного освітлення. На Старосамбірщині половина сіл уже освітлені. І це все іде   з ініціативи місцевих громад, простих людей. Повірте, пройтися по вулиці освітленій (навіть якщо й дорога там не в порядку) – не страшно і безпечно. Але чомусь у нас вибір таких проектів не дуже поширений, а з лікарськими амбулаторіями та ФАПами – це взагалі катастрофа. Хоча за рахунок участі в проектах місцевого розвитку, їх усіх можна було б відремонтувати. У нашому районі лише Ясениця зробила лікарську амбулаторію в рамках проекту та с. Верхнє Висоцьке. Та зараз робимо проект для створення реабілітаційного центру у с. Закіпці.

Слід пам’ятати, що внесок громади – обов’язкова умова. Без цього не зареєструють жодний проект. До речі, зараз правила реєстрації проектів досить прості. Раніше я збирав 10-20 папок з документами, їхав до Львова, а таких, як я, приїжджало сотні. Треба було вистояти в черзі, аби зареєструватися. Зараз все комп’ютеризовано – за кілька секунд проект у Львівській обласній раді. Сьогодні навіть старшокласник може написати проект.

Днями я був у Львівській обласній раді на конференції, яку проводили для трьох областей – Львівської, Тернопільської і Хмельницької – та стосувалася вона роботи з проектами місцевого розвитку. Досі в нас   реалізовували проект Європейського Союзу і ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду». Зараз у нас є можливість зайти у формат ще одного проекту, донорами якого є ЄС та ООН, і в ньому можуть брати участь об’єднання співвласників багатоквартирних будинків. Проект стосується заходів із енергозбереження і є досить обнадійливим. Якщо б до нього підключити Турку, то багатоповерхові будинки в місті можна було би ідеально відремонтувати, відновити фасади,   зробити водовідведення, перекрити їх, утеплити, поміняти вікна у будинку, вікна на сходових клітках. До речі, й у Сянках є такі багатоповерхові будинки – будували їх для залізничників. Умови для написання проекту прості: провести збори жильців будинку, скласти протокол, зібрати відповідну суму коштів, створити ОСББ, обрати керівника, бухгалтера, секретаря, віднести у банк установчі документи, зареєстровані державним реєстратором, відкрити рахунок і писати проект. А кошторис вам зробить будь-яке приватне підприємство. Тим більше, що цей проект планують долучити до теплових кредитів, які дає сьогодні громадянам Ощадбанк. Тож навіть може вийти так, що жителі будинку можуть вкласти у нього ще меншу частку, а решта – донорські і державні структури. Ми будемо пробувати братися за цю справу, оскільки багато років працюємо з ООН і маємо там непогану репутацію. Бо хотілося б зробити в Турці порядок з отими багатоповерховими будинками. Адже виходить так: квартира моя, а дах, під’їзд, фасад будинку – не мої. Так не буває. За такі проекти потрібно чіплятися і реалізовувати їх. Тоді буде добре всім: і нам, і нашим гостям, бо відчують і побачать, що не перевелися ще справжні господарі.

Розмовляла Ольга ТАРАСЕНКО.

Схожий запис

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *