Іванна Гутчак у Борині – людина відома. Адже віддавна працює у селищній раді. Прийшла сюди після закінчення Черкаського кооперативного технікуму. Молодій та активній дівчині спочатку довелося працювати у сільраді на різних посадах – виконувала й бухгалтерську роботу, довгий час була діловодом, а з 1993 року (спочатку –  періодично, а в останні роки – постійно) – секретарем Боринської селищної ради. З червня 2017-го, коли селищного голову – Івана Яворського – мобілізували до війська, виконує ще й обов’язки голови.

Розумна, до роботи відповідальна, авторитетна, ввічлива, боринчани її дуже  поважають. Надзвичайно віруюча людина, дійсно вартує великої похвали, – так охарактеризувала Іванну Олексіївну її односельчанка Любов Рештей.

– Завжди життєрадісна, оптимістична. Не шкодує себе, аби порадити, допомогти, чимось посприяти. Часто доводиться з нею спілкуватися – чудова людина! – відгукується про Іванну Гунчак її колега, секретар Вовченської сільської ради, Алла Кузан.

Бориня – великий населений пункт Турківщини. У 1940-59 рр. навіть була центром Боринського району. Статус селища Бориня отримала на початку вісімдесятих минулого століття – у 1981-му. У 1939 році, до Другої світової війни, за архівними даними, тут проживало 2520 жителів, серед яких були українці, поляки, євреї, німці. Бориня має свою Колонію – верхня частина селища, де колись мешкали німці-колоністи. За Союзу в Борині працювали тракторна, дві хліборобські бригади, молочна ферма колгоспу «Світанок», хлібозавод, будинок побуту, швейний і взуттєвий цехи, лісництво, було багато крамниць. І тепер у Борині життя не стихає: працює дитячий садок, лікарня, діють Боринський навчально-виховний комплекс,  Народний дім, філіал Турківської дитячої музичної школи, поштове відділення, гордістю є Боринський ліцей народних промислів і ремесел, лісорозсадник ДП «Боринське лісове господарство»…

– Нині ж у Борині проживає трохи менше людей, як до війни  – близько 1500 осіб, – розповідає секретар селищної ради. –  На жаль, смертність у Борині удвічі перевищує народжуваність. І так уже тягнеться багато часу – з десять років. Маємо 20 учасників АТО – це гордість селища, які, не задумуючись, не шкодуючи себе, пішли до війська, аби стати на захист рідної землі від російського агресора. І хоч дехто з них уже проживає не на території селищної ради, проте усіх їх ми вважаємо своїми, адже вони тут народилися, виросли, вчилися.

У процесі роботи мені доводиться спілкуватися з різними людьми, і кожна людина – це окрема доля.

За минулий рік  Боринською селищною радою було видано 3260 довідок громадянам, на вимогу установ та організацій. Деколи на одну довідку секретарю потрібно було витратити й два дні, аби вона була правильно оформлена, щоб людині по кілька разів не доводилось оббивати пороги сільради. А, прийшовши із якимось проханням, заявою чи по довідку,  відвідувач мало-помалу розговориться з Іванною Олексіївною, так і дізнаєтьтся вона про життя односельців – про усі їхні радощі і проблеми, невдачі і успіхи. Тож добре знає кожну родину, яка проживає на території селищної ради.

– Багатюща наша українська земля – грунтами, лісами, корисними копалинами, природою,  є на ній безліч вільних, уже порослих чагарниками, площ, закинутих майнових комплексів, що могло б зацікавити інвесторів. Однак, чомусь вкладати кошти у село, особливо у віддалене, вони поки що не хочуть, – розмірковує п. Іванна. – Відтак надходжень до казни, зокрема  й нашої селищної ради, обмаль, в основному поступлення місцеві – від податків; підлатати бюджет частково можна за оренду землі чи за оренду приміщень. Захмарні податкові ставки не встановлюємо, люди й так ледве виживають. Була надія на вітрові електростанції, що вони принесуть якусь копійку в селищний бюджет. Не вийшло. Прикро, але в минулому році у нас не виконано надходження з єдиного податку. Зібрані кошти спрямовуємо на першочергові виплати – заробітну плату, оплату енергоносіїв. Так вимагає Бюджетний кодекс. Хоча, хотілося б мати якийсь резерв бодай для нагальних потреб громади, на розвиток селища.

 Але навіть у таких умовах Боринській селищній раді, її депутатському корпусу вдається вирішувати актуальні для громади проблеми – вуличне освітлення, облаштування закладів освіти, культури та ряд інших питань. У Борині, в рамках реалізації проектів місцевого розвитку Львівської обласної ради, втілено в життя проект з реконструкції вуличного освітлення. Щоправда, через відсутність коштів, світло тут економлять – включають не у всі дні, а лише у святкові та вихідні. За словами секретаря, з приходом на посаду нового молодого керівника, став процвітати місцевий ліцей народних промислів і ремесел. Там уже майже у всьому корпусі поміняно  90 вікон на металопластикові, в тому числі й у майстернях, завезено деяке обладнання, реконструйовано котельню. Зроблено капітальний ремонт приміщення місцевого навчально-виховного закладу, зроблено й  ремонт у Народному домі. Також  у Борині тепер є добра дорога, на яку вже не нарікають ні водії, ні самі жителі селища.

– Дійсно, дороги комунального значення у нас непогані, – каже Іванна Гунчак, – хоча тут також є проблема. Обов’язково потрібно зробити у селі тротуари. Адже асфальтне покриття дороги приблизно на 20 см вище від обочини. Люди, особливо старшого віку, спотикаються, коли сходять з дороги на, так би мовити, умовний тротуар. З вивезенням сміття також не все гаразд. Селище наше, можна сказати, проїзне. Тож проїжджаючи  населеним пунктом, у сміттєві ящики викидає сміття хто лишень захоче. Його накопичується стільки, що не встигаємо забирати. З цим також треба щось робити. Критична ситуація склалася зі спортзалом в школі.  Боринський НВК, на майбутнє, готують  як опорний загальноосвітній заклад, а спортзал у ньому – аварійний. Тож ми плануємо повторно взяти участь в обласному конкурсі мікропроектів місцевого розвитку й таки відремонтувати його. Хоча скооперувати кошти від громади буде нелегко: то просимо людей допомогти грошима на капітальний ремонт садка, то збираємо кошти на лікування важкохворих односельців, а тут ще й на спортзал певну частину грошей громада зобов’язана здати. Але надіємося на краще, на розуміння боринчан, їхню підтримку.  Як-не-як, а все це робиться для їхнього ж блага, для кращого життя їх дітей та онуків. Роботи, як мовиться, вистачає і на цей рік, і на наступні. Тим більше, що в нас попереду процес об’єднання громад. А тому з нетерпінням чекаємо повернення на роботу свого голови Івана Євгеновича, адже виконувати обов’язки за двох одній людині складно. Хоча я постійно відчувала і відчуваю велику підтримку з боку колективу сільради, депутатів, особливо  Турківської районної ради – її голови, нашого земляка, Володимира Лозюка, заступника голови Василя Костишака, голови секретаріату районної ради Лілії Голко, головного спеціаліста з питань реалізації проектів та зовнішньоекономічних зв’язків Миколи Лила.  Усі вони – люди безвідмовні, стараються вислухати і зрозуміти, а коли потрібно, вселити надію і допомогти. Це дозволяє з оптимізмом дивитися у майбутнє та мати впевненість у досягненні усіх запланованих справ, які сприятимуть розвитку нашої громади.

Так, робота в органах місцевого самоврядування ніколи не була спокійною, розміреною та передбачуваною. Та Іванна  Гунчак не нарікає на долю, бо вважає, що її робота, та робота її колег, направлена на благо її односельчан.

Ольга Тарасенко.

http://boykivshchina.info

turkaБез категоріїІванна Гутчак у Борині – людина відома. Адже віддавна працює у селищній раді. Прийшла сюди після закінчення Черкаського кооперативного технікуму. Молодій та активній дівчині спочатку довелося працювати у сільраді на різних посадах – виконувала й бухгалтерську роботу, довгий час була діловодом, а з 1993 року (спочатку –  періодично, а...ВСІ НОВИНИ ГІРСЬКОГО КРАЮ НА ОДНОМУ САЙТІ!   КРАЩЕ ГІРКА ПРАВДА,  НІЖ СОЛОДКА БРЕХНЯ!