Важливим  чинником  суспільного життя є  стан шкільної  освіти, освіченість населення.

Німецький  канцлер Отто фон  Бісмарк говорив: «Дайте мені 2 тисячі  учителів, і я збудую велику і сильну Німеччину».

На жаль, наш народ на  довгі роки втратив свою  самостійність. Монголо-татарська навала привела до того, що  Київська  Русь, а  потім Галицько-Волинське  князівство потрапили в залежність від інших держав, Галичину у XIV ст. загарбала  Польща. Їй не  потрібні  були  освічені  люди. Більшість населення  не вміли ні  читати, ні  писати, це  була темна  ніч  неуцтва. Шкіл, які б давали освіти не було. І лише в рідких  випадках  батьки тих дітей, які цікавилися наукою, посилали їх зимою до  дяка або до якогось газди і там вчилися читати, рахувати та  співали церковні  пісні. В деяких селах самі  священники вчили дітей грамоти.

Пройшов  час, і Польщу спіткала така сама доля. У 1772 році відбувся поділ Речі  Посполитої. Потім був другий, третій. Польську державу розділили між  собою Австрія, Пруссія, Росія. Частина польських  земель і  Галичина увійшли до складу Австрії. Там у той  час правили освічені монархи  Марія Терезія та її син Йосип II.

У 1774 році  був  прийнятий  закон, за яким всі діти шкіьного віку мали вчитися в школі, але тоді школи ще не прийшли в наш край. Першу  школу в повіті було відкрито в Турці у 1785 році.

У Вовчому перша  школа була  відкрита у 1818 році, це була тривіальна(державна школа).Таких  шкіл у повіті було 6: у Лімні, Либохорі, Бітлі, Верхній  та  Нижній  Яблінці. Ці школи  належали до цісарського двору. У Жукотині, Шум’ячі і Прислопі працювали парафіяльні школи(дяківки).Покищо невідомо, де була у селі Вовче розміщена перша  школа в часи її закладення. Можливо, спочатку в домі пароха, як і в більшості парафіяльних шкіл. Але невдовзі громадою села було збудовано спеціальне приміщення.

Перед школою стояло завдання: не продукувати вчених, а залучити до ремесла тих дітей, яких батьки займаються, давати дітям більше знань і  умінь. Дітей  вчили катехизму, читати,писати,рахувати, а також основ  ремесла. Дівчат вчили шити,вишивати,вязати. Хлопчаків – основ бджільництва,городництва, садівництва. Школа  була  2-річна.

I вчителем у с Вовче був Г Скрипух. Він віддав школі  більше 40 років. Щорічно навчав 50-60дітей.Закінчив Дрогобицьку учительську  школу у 1821 році і мав високі знання.

У школі того часу була  сувора дисципліна. За  непослух дітей карали різками. Вчитель мав статус державного службовця. Йому надавали безоплатне житло, паливо та  прислугу. Платили щороку по 100 злотих римських.

У XX ст до I світової війни завідував школою Степан Волосянський. Учителями працювали його дружина Марія  Волосянська, Дмитро Гординський, Володимир Ходжай, Іванка  Ходжай(Яремкевич),дочка  місцевого священника. Школа не була  обов’язковою. У 1910 році із 265 дітей, які проживали в селі школу відвідувало 160 учнів. Багато дітей  батьки не посилали до школи через те, що діти влітку допомагали батькам працювати на полі. А взимку не було в що взутися. Тому  багато людей  були не письменними. Про це Іван  Франко. Який побував на  Турківщині у 1861 році в поемі «Вандрівка русина з бідою» писав:

Приїхали аж у Турку

Ходять бойки, як на шнурку

Пита  русин: є в вас школи?

Є, та дуже вчать поволи.

 

Перша  світова  війна  привела до того,що в 1981 році в Австро-Угорщині почалась революція. Клавптикова імперія  розпалася. У краї знову, ще недавно самі поневолені, почали панувати поляки. У 1924 році був виданий  закон, який заборонив навчати дітей рідною мовою. Колонізатори організовували шкільний  плебісцит, сподіваючись, що населення байдуже  поставиться до мови навчання,проте вони помилилися. Вже у серпні 1925 року інспектору  шкіл у Турці було вручено 1 декларацій від 23 дітей,щоб навчання у школі  велося українською мовою. Дещо  пізніше така заява була  надіслана у Львів від батьків153 домів.

На цей  час у селі  були3 школи,2 українські у центрі, в яких навчалось 283 дітей, і на Каплунівці –польська, в якій навчалось 22 учні, в тому  числі 6 євреїв. Активну  участь у відстоюванні української мови взяли вчителі Володимир та Іванна Хаджай.

20 вересня 1927 року таку заяву було відправлено у польське Міністерство освіти. Сім років  відстоювали вовчани рідну  мову та  не встояли. Школи стали двомовними(польсько-українськими).

У 1923 році вводяться 3 ступенів шкіл.

I – ст 4 класні  школи

II – ст 6 класні  школи

III -7 класні  школи.

Школу в центрі  села  було віднесено до II ст.

1 вересня 1939 року почалась II світова  війна. За  домовленістю між Гітлером та  Сталіном, так званим пактом «Молотова –Ріббентропа» 17 вересня 1939 року  Червона  армія перейшла  р Збруч. Почалась нова  окупація. Впровадження  радянської  системи освіти.

Під час німецької  окупації навчання в школах було припинено і відновлено у 1944 році.

Тепер перед школою  було поставлено нове  завдання: формувати в учнів марксистсько-ленінський  світогляд на  прикладах Павлика  Морозова та  Зої Космодемянської. У кожній  школі створювались піонерська та комсомольська організації, діти початкових класів мали обов’язково бути жовтенятами та  носити червону  зірочку на  грудях із  зображенням вождя  світового пролетаріату Володимира  Ульянова –Леніна. Було заборонено вивчати релігію.Почалась русифікація, яка з  кожним роком посилювалася все більше і мала привести до того, що всі нації мали зникнути і мала утворитися «нова нація» – радянський  народ. Мова спілкування – звичайно російська.

Директором школи після  війни протягом 9 років був Чучупак Степан Демянович. Він  намагався відмежувати навчання  від гострих політичних процесів, які відбувались в краї.

Наприкінці 1950 року почався новий  етап у розвитку  школи. ЇЇ було реорганізовано у середню. Громадкість села  власними силами виготовила  необхідне обладнання для  класу, а протягом наступних  років з власних матеріалів і власними силами збудували нове одноповерхове приміщення  школи. Та всі учні у новій  школі не вміщувалися.

У нижньому кінці села, у колишньому попівстві,і у верхньому  кінці на  Каплунівці(старе  шкільне приміщення( вчилися  діти початкових класів.

У 50-60 рр за скеруванням  міністерства  освіти в село прибули випусники з різних вузів України. Це  Леонід  Бурчак – закінчив Київський  інститут іноземних  мов, директор школи, Михайло Гайовий –Київський державний  університет, вчитель фізики,Людмила  Солодка –Харківський університет, вчитель математики, Марія  Волосожар-Кіровоградський інститут, вчитель історії.

У 1972 році була  збудовано нова школа, в якій і зараз навчаються  школярі. Багато сил для її будівництва віддав тодішній директор школи Федько М.М. Вже у новозбудованій  школі  директорами були Кузан М.М, Пасьович А.Г.

З 1953 року по 2017 рік Вовченська  школа  випустила 3 тисячі випусників, переважно жителів села та  найближчих сіл, де були відсутні на той  час середні  школи. Багато із них  продовжили навчання у різних навчальних  закладах України та  світу. Ось деякі з них:

Крупський Юрій –професор. Лехновський  Павло – жірналіст,Лило Василь –адвокат,Маудза Семен – викладач Київського бронетанкового заводу,Петрович  Йосиф- доктор економ наук , Вовченський  Іван – заслужений тренер.

Вірю, що війна  скоро закінчиться,загарбники будуть вигнані з нашої землі.

Максим Л.Д. вчитель історії Вовченського  НВК.

Схожий запис

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *