У 1939 ПОЛЯКИ СПАЛИЛИ СЕЛО ЖУКОТИН

14 вересня 1939 (вівторок) – 14 польських жовнірів на автомобілі та біля 30 військових на конях оточили с. Жукотин нині Турківського району Львівської області та розпочали каральну операцію.

На це село, за високу національну свідомість його мешканців, польська влада віддавна дивилась вороже. В міжвоєнний період після падіння ЗУНР практично в усій окрузі, форсуючи державну політику полонізації Західної України, школи були переведені на польську мову навчання або перетворені на двомовні – польсько-українські. І лише в селах Жукотин та Верхня Ботвиця селяни зуміли відстояти повністю українські школи. Село було настільки монолітним, що до кінця польської держави у ньому не було перекінчиків. Відтоді село знаходилось під посиленим наглядом повітової та місцевої лімнянської жандармерії. Ненависть польських окупантів до непокірних українців не рідко вибухала безглуздим свавіллям. Так, на велике релігійне свято поліцаї побили юнака Луку Зинича лише за те, що відмовився зняти вишиванку. З початком війни протистояння значно загострилось і напередодні кривавих подій за непослух жандарм Станіславський навіть пригрозив, що село «ще буде в червоній фарбі». Приводу довго чекати не довелось – війна дає їх з подостатком і 13 вересня Станіславський звернувся до штабу Корпусу Охорони Пограниччя про пацифікацію села.

Відразу з машини військовики вбили селян Івана і Пилипа Лехновських, били усіх кого зловили, навіть старих, жінок і калік. На допомогу жукотинцям спробували прийти з вилами і косами мешканці сусіднього села Лімна, проте перед рушничними пострілами змушені відступити. В селі із 160 хат було спалено 135, а також церкву Пресвятої Богородиці, збудовану у 1876 (новий храм селяни звели у 1941-1942). Заарештованих Павла Зинича та Миколу Голотяка польські військовослужбовці катували на очах у інших заарештованих селян. Першому вирвали язик, а другому спочатку викололи око і запитали чи ще бачить Україну. Після відповіді «так» викололи друге око і задали те саме запитання. Голотяк відповів, що бачить вільною від поляків. Тоді їх підвісили і пекли вогнем, а з рук «знімали рукавиці».

Невдовзі прийшли червоні та спритно використали цю трагедію, написавши від імені селян листа до Президії Верховної Ради СРСР і радянського уряду, що нібито вони бажають приєднання Західної України до СРСР. Цей лист було також озвучено у Львові на фарсі під назвою «Народні Збори Західної України» 26-28 жовтня 1939.

Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *