ЮНИЙ ГРАНАТОМЕТНИК

19030404У своїх 19 років Володимир Самусь, житель с. Нижній Турів, побачив і пережив стільки, що вистачило б на життєву долю літньої людини. Як і для багатьох його ровесників, несподівано в розмірені будні ввірвалася війна з усіма її небезпеками та випробуваннями. Уже на лінії бойового протистояння з ворогом, який ще недавно лукаво називав себе братом, Володя раптово подорослішав, по-іншому став сприймати життя й бачити свою роль в ньому. І звичні слова «Хто, як не я» чи «Хто, крім мене» набрали для нього справді реального, усвідомленого змісту, стали своєрідним патріотичним закликом в боротьбі з окупантом.

Пригадуючи своє дитинство, мрії про майбутню професію, Володя ніколи не ставив за мету стати військовим. Просто так склалися обставини. Після закінчення школи, згодом -здобуття спеціальності зварювальника в Турківському професійному ліцеї, опинився на розпутті: у селі роботи не було, та й у райцентрі влаштуватися було проблематично. А тому в грудні 2013 р. пішов, за контрактом, на військову службу в 24-у механізовану бригаду, що дислокується на Яворівщині. Все ж, як-не-як , заробіток буде, а можливо й армія, як сподобається, стане справою всього життя, розмірковував тоді юнак.

Одягнувши військовий однострій, швидко звик до армійської дисципліни, нелегких буднів, освоїв спеціальність гранатометника. До речі, Володя розповів, що на службу пішов разом з Михайлом Романовичем з с.Явора, який нещодавно з командиром роти і командиром взводу героїчно загинув у зоні проведення АТО. Хлопці служили в одній роті, правда, в різних взводах. А перед тим разом навчалися у професійному ліцеї.див turka.at.ua

Після трьох місяців навчань, підрозділ, де служив Володимир, відправили з Яворова в Сумську область на прикриття кордону. Була небезпека, що російська армія може прорвати його на будь-якій ділянці. Через якийсь час його передислокували на Луганщину, де була справжня війна, з болючими втратами, горем та стражданнями.

Зараз зона відповідальності відділення, де служить наш земляк, – неподалік Лисичанська. Практично щодня його підрозділу доводиться мати бойові зіткнення з ворогом, який відчуває гідну відсіч наших героїв-патріотів. Хлопці ( а це, переважно, – бійці 19-25-и років) готові боротися до перемоги. « Ми на своїй землі – і правда за нами» ,- каже Володимир. Розуміючи обстановку, не нарікає на бойовий побут. Живуть бійці в самотужки облаштованому бліндажі. Їжу варять з допомогою паяльної лампи. Про лазню лише мріють, а про чисту білизну наразі й говорити не доводиться. Бійці розуміють, що треба змиритися з такими незручностями. Головне – перемогти ворога.

З великою вдячністю Володя розповідає про волонтерів. Вони допомагають бійцям, чим можуть, підтримуючи морально-бойовий дух. Дуже багато допомагають йому односельці. Нижньотурівський сільський голова Петро Шкрамко розповів, що з Володимиром має постійний зв’язок, а сільська громада з великою відповідальністю відноситься до справи допомоги не лише землякові, а й українській армії взагалі.

Спілкуючись з Володимиром, якось запитав: чи можна привикнути до війни? Той, після невеликої паузи, відповів: « До всього людина привикає. Не можна лише привикнути до людського горя, втрати друзів. А на підтвердження сказаного, Петро Шкрамко поділився своїми спостереженнями за Володимиром, порівнюючи вересень 2014 року, коли він був у короткотерміновій відпустці, й з цьогорічною, березневою: «Раніше Володя був якийсь пригнічений, невпевнений, а зараз – рішуче налаштований боєць, захисник Батьківщини. З розмови відчувається, ніби в нього за плечима – великий бойовий досвід. Насправді на фронті він – рік».

Розповідав Володимир і про те, що, можливо, уже у квітні приїде зі Сходу у свою військову частину на ротацію. Тоді зможе більше відпочити. Хоча, поки ворог топче нашу землю, треба боротися, як це робить він сам, бойові побратими, серед яких два його двоюрідні брати із Сянок – Юрій та Іван Німціви. Боротися для того, щоб над Україною було мирне небо, жили в мирі і спокої рідні та близькі, які щоденно моляться за воїнів-героїв, що жертвують здоров’ям, а іноді й життям, у боротьбі з ненависним ворогом.

Василь ВАСИЛЬКІВ.

Газета “Бойківщина” №12,2015

Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *