ОСТАННІ КРИЇВКИ У ВИТОКАХ ДНІСТРА

Після  встановлення восени 1939  року більшовицького тоталітарного режиму  діяльність громадських організацій,політичних партій була  заборонена. Заарештовані   сиділи у  Самбірській  в’язниці -Володимир Хаджай, другий  зять В  Яремкевича парох села  Тарнави – Зіновій  Крупський, Михайло  Максим. На  початку німецько-радянської  війни З.Крупський був  розстріляний, В.Хаджаю чудом  вдалося врятуватися, долю  М.  Максима встановити не вдалося. Члени осередку  ОУН пішли в підпілля.

Репресії  та  інші  заходи по  радянізації  підірвали довір”я до  властей навіть  тих,хто  привітно  чи  лояльно зустрічав червоноармійців у 1939 році. У результаті панічного  відступу радянських  військ, в тому числі  бійців застави с Вовчого, очолюваної І.Середою,вже 24  червня 1941 року терен  був зайнятий німецькими  військами.

Оскільки  «нові  визволителі» спочатку  не розкривали своїх  справжніх  планів  щодо України,вовчани взяли  активну  участь у  формуванні повітової  влади, місцевого  управління, відзначення  Акту  про  відновлення Української  Самостійної Соборної Держави 30  червня 1941 року. Але ситуація дуже швидко  змінилася. Осередок  ОУН пішов  в підпілля і  на  основі  директив крайового Проводу поступово  налагоджує роботу  у  справі підготовки  сил і  засобі збройної  боротьби у  сприятливий  час за  державну  самостійність. Таємно  проходив вишкіл, створювались  бази в  лісі, надавалась  допомога біженцям  східних теренів  від  нової  більшовицької  навали. Безпосередньо цим  займались Дмитро  Пухир,Олекса  Зинич,Семен  Цебак та  інші. Андрій  Ференц  був господарським керівником  Турківського  проводу  ОУН.

Перед  приходом більшовиків у 1944 р В.Хаджай і  К.Яремкевич з  сімями  емігрували  до  Польщі. З  відновленням  радянської влади дорослих  чоловіків  мобілізували і  відправили до  збірного  навчального  пункту в село  Бітля. О.Зинич, Федір  Себій, Степан  Валько,Іван  Мимош були  знову заарештовані більшовиками.

Радянське керівництво розробило широкомаштабні і  різноманітні заходи у справі знищення націоналістичного  підпілля,починаючи з  закликів з”явитися  з  повинною і закінчуючи погрозами  швидкого  знищення  патріотів, вивезення їх  родин у  віддалені  райони  СРСР.

Ще до  завершення  війни Дмитро  Пухир (ОРЕЛ)організував боївку із 16 хлопців,мобілізовані до  армії Семен і  Михайло  Цебаки,Михайло  Староста і  інші  однодумці задумали одразу після відправки на  фронт залишити  окопи, добратися до  рідних  місць, навести зв”язки з  підпіллям і  включитися  в  боротьбу.

Однак, М.Старосту до  цього  моменту було  заарештовано і  на  10  років відправлено у  Сибір. Не чекаючи подібного, Семен  Цебак 5  грудня 1944 року і ще  сім чоловік із  зброєю покинули  окопи і  через  кілька  днів добрались додому.На  початку січня 1946  року покинув  свою частину  Михайло  Цебак,Вони  влилися в  боївку Д.Пухира(Орла), яка  налічувала до 18 чоловік і  підпорядковувалася станиці УПА Підбузького  проводу.Боївка на  початку січня 1946  року напала  на  Вовченську  сільраду,знищила документи про  хлібоздачу державі  та  інші  документи.

Влітку  1946  року в  одному з  боїв загинув  Дмитро  Пухир,керівництво  боївкою  перейшло до  Семена  Цебака(Старого) і  була  підпорядкована Стрілківському проводові  Служби Безпеки(керівник «ЧАЙКА»).В  цей  час одну  групу вояків  очолював Михайло  Цебак(Степовий).Під  час однієї з бойових  операцій в  районі  Верхньої  Яблуньки він  і загинув.В  цьому  ж  році у  Вовчому  загинув Дмитро  Вовчанський.

У названих та  інших  боївках боролися  протиіснуючого  режиму понад  20  осіб,зокрема.Михайло  Баран,Микола  Баран,Федір  Цебак,Василь  Лукачович,Семен  Староста,Іван  Суп,Дмитро  Вовчанський,Федір  Вовчанський,Василь  Савчин,Васил  Заєць,Лука Себій,Семен  Лило,Михайло Лило,Андрій  Ференц,Семен  Ференц,Василь  Гвоздецький.

21  вересня 1946  року підвідділ під  командуванням «Тараска» вчинив  напад на  Вовченську заставу  МВД,під  час  якої загинуло 10  енкеведистів і  7  поранено.Самі  повстанці не  зазнали жодних  втрат.

6  січня  1948  року в урочищі  «Завалина» у с Вовче, використавши газ,енкеведисти  підірвали Криївку.Пять  повстанців, в  тому  числі  керівник Стрілківського  проводу СБ  «Чайка»,загинули,а  керівник боївки Семен Цебак, важко  поранений і  контужений залишився  живим,засуджений на  25  років,засланий на Колиму.

Найдовше  в  районі в умовах тоталітарного стеження протрималася Криївка  між  селом  Вовче  та Шандровець на чолі з  уродженцем с Боберка  Федором Копанишиним (Голубом).У  квітні  1953  року криївку розбили,загинуло  20  осіб. Важко  пораненого  керівника  замучили у  селі Жукотин.

Савчин  М.С. “Село у  витоках Дністра”.

Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *